Аналіз повісті "Кайдашева сім'я"

Літературний рід: епос.

Жанр: “Кайдашева сiм’я”: соціально-побутова повість (з елементами сатири і гумору) 

Тема: “Кайдашева сiм’я”: змалювання побуту й психології українських селян у перші десятиріччя після скасування кріпацтва, з усіма його складнощами й суперечностями на прикладі однієї родини. Тренажер - "Вбивця" хребтових гриж! 

Головна ідея: “Кайдашева сiм’я”: засудження індивідуалізму егоїстичних натур і норм народної моралі, що є головними причинами духовної роз’єднаності в родині.

Головна думка: “Кайдашева сiм’я”: показ буденних ситуацій, у яких відбувається змізеріння людської душі, зумовлене постійною залежністю людей від матеріальних нестатків. Духовна роз’єднаність зумовлена відсутністю прагнення зрозуміти один одного. Це отруює життя і батьків, і їхніх синів та невісток.

Головні герої:

• Омелько Кайдаш — голова сім’ї
•  Маруся — його дружина
•  Карпо — старший син 
• Лаврін — молодший син 
• Мотря — старша невістка, дружина Карпа
•  Мелашка — молодша невістка, дружина Лавріна 

Другорядні персонажі: Параска Гришиха, Баба Палажка (Солов’їха)

Композиція “Кайдашева сiм’я”: повість складається з дев’яти частин, сюжет у яких розгортається за принципом нагнітання епізодів і сцен.

 Саме діа­логи «рухають» сюжет твору, у них розкриваються характери героїв. 

1. лише родинні відносини та суперечки; 
2. одруження Карпа;
3. відношення між невісткою Мотрею та свекрухою;
4. сватання Лавріна;
5. його одруження;
6. ставлення свекрухи до другої невістки – Мелашки;
7. похід до Києва
8. втеча Мелашки; 
9. сварки між сім’ями братів.

Засоби сатири в повісті: 

• гостро комічні сценки, 
• смішні ситуації (п’яний Кайдаш, збирання Марусі на сватання), 
• сатира на релігію,
•  забобонність, 
• народний характер, 
• мова,
•  описи пейзажів, інтер’єру, портретів.

Сюжет “Кайдашева сiм’я”: 

1. Експозиція – опис села Семигори, портрети головних героїв, розмова Карпа та Лавріна про одруження. 

2. Зав’язка – одруження Карпа з Мотрею

3. Розвиток дії – постійні сутички в родині, одруження Лавріна з Мелашкою, проща Мелашки до Києва, смерть Омелька Кайдаша, розподіл спадщини. 

4. Кульмінація – сутичка Мотрі з Марусею, внаслідок якої Маруся втратила око.

5. Розв’язка – примирення двох сімей після того, як засохла груша.

“Кайдашева сiм’я” проблематика:

 У цьому творі художньо відтворено, як каже сам автор, «темні плями народного життя». Повість вийшла друком майже через два десятиріччя після реформи 1861 р. й висвітлювала злободенні для того часу проблеми: злиденне життя хліборобів, руйнування патріархального устрою села, темноту й забитість селян, пияцтво, відсутність культурного дозвілля.

Разом із тим І. Нечуй-Левицький порушив одвічні проблеми: 

• Проблема батьків і дітей
• Проблема сімейних стосунків
• Проблема виховання
• Проблема народної моралі
• Проблема віри в Бога 
• Проблема людської гідності
• Проблема добра і зла

Реалістичності твору додає те, що окремі персонажі мали прототипів. Наприклад, прототипами Кайдашів була сім’я Мазурів із села Семигори, яка була відома на весь повіт постійними сварками, бійками й колотнечами. Мазури мали й реальних багатих сватів — Довбушів. 

Деякі художні порівняння, використані автором у повісті: «куслива, як муха в Спасівку; в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби; Хівря доладна, як писанка; ходить легенько, наче в ступі горох товче; говорить тонесенько, мов сопілка грає; дівчина, гарна, як квіточка, червона, як в лузі калина, тиха, як тихе літо; лице, як віск, як лице в ченця, бліде; Ой, гарна ж дівчина, як рай, мов червона рожа, повита барвінком!»

Особливості повісті «Кайдашева сім’я»:

• Перший в українській літературі твір, який зображує життя української сім’ї в пореформений період.
• Зображення руйнування патріархальних відносин на селі та в сім’ї (син піднімає руку на батька). 
• Діалоги в повісті рухають і розгортають дію.
• Всі епізоди виписані в гумористично-сатиричному плані. 
• У повісті згадується понад 30 релігійних свят
• Повість багата фразеологізмами

Також для кращого сприймання твору радимо переглянути фільм "Кайдашева сім'я"

https://www.youtube.com/watch?v=cmjKirMry6U

«Кайдашева сім'я» — реалістична соціально-побутова повість українського письменника Івана Семеновича Нечуя-Левицького, написана 1878 року. У творі на матеріалі повсякденного життя селянства розкриваються деякі риси вдачі українського народу, його індивідуалізм, прагнення жити окремим, самостійним життям. Твір неодноразово перевидавався і перекладався іншими мовами.

Роман включено до списку «Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою».

Історія написання

Уперше надруковано в журналі «Правда», 1879, № 3-12. Того ж року повість вийшла у Львові окремими виданнями.

Ще перед тим, як повість почала друкуватися у «Правді», Нечуй-Левицький став клопотатись про дозвіл на її видання в Росії, але царська цензура ставила всілякі перепони, вказуючи на ряд «предосудительных мест» твору, зокрема в VI розділі, де змальовувалось перебування прочан в київських монастирях, та висуваючи інші претензії.

Тільки 1886 року дозвіл на друкування повісті був даний при умові вилучення «в ней автором всех неудобных мест» відзначених цензурою. Внаслідок цього 1887 році вийшло в Києві видання «Кайдашевої сім'ї» з рядом цензурних купюр, авторських переробок та скорочень. Зокрема було перероблено початок і кінець твору.

Тексти наступних прижиттєвих публікацій повісті (1894 та 1906 рр.) майже не відрізняються від видання 1887 р.

В основу повісті автор поклав життя однієї селянської родини. Прототипом сім'ї Кайдашів стала родина селян Мазурів, відомих своїми бійками та колотнечами, проте в художніх образах Кайдашів проглядає широко узагальнена письменником трагедія життя тогочасного села взагалі.

В 1993 році за повістю був знятий однойменний фільм кінооб'єднанням «Консорціум Козак», режисер — Володимир Городько. У головних ролях : Богдан Ступка, Людмила Лобза, Валентин Тарасов, Сергій Кучеренко, Раїса Недашківська.

Іван Нечуй-Левицький

Пригадайте, перу якого письменника належить праця "Про непотрібність великоруської літератури для України та Слов'янщини"? Автор якої доводив, що ця література не "гірша" за нашу — цінував Лєскова, Островського, Толстого, Щедріна, але був переконаний, що російська література потрібна для Росії, а нам потрібна своя. Гріх нашої інтелігенції, на думку автора, саме в тім, що вона виховалася на російській літературі, яка підмінила власну.

Звісно, це Нечуй-Левицький!

Він народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві на Черкащині в родині потомственого священика. Батько був суворий і темпераментний, проповідник і просвітитель, шанував козаччину й Шевченка. Мати неписьменна, але чутливої душі: не могла дослухати до кінця житія якогось святого й плакала, а малий Іван услід за нею. От тому син боявся батька та дуже любив матінку. Коли Івасеві йшов 13-й рік, мати померла: вона двічі народжувала двійнят і це підірвало її здоров'я.

Іван Левицький закінчив київську духовну академію і заручився з Надійкою Сольською, сестрою однокласника. Але її рід мав графську корону, тому до вінчання не дійшло. Так і прожив однолюб самітником.

Кілька років Левицький викладав у дівочих гімназіях Речі Посполитої російську. І хоч Іван був непоганим вчителем, його вразливу душу краяла думка, що мимоволі став русифікатором краю. І він попросився на інше місце служби. Його не пускали, та Іван Левицький через скандал — єдиний у своїй службовій кар'єрі — наполіг і переїхав до Кишинева. І хоч вода Кишинева шкодила його здоров'ю, від неї в животі голосно бурчало, від води він нажив виразку шлунку. Там і служив до пенсії без жодної відпустки. Скромний чиновник дослужився до статського радника (генерала), отримав спадкове дворянство; мав ордени Св. Анни ІІ та ІІІ ступеня, Св. Станіслава ІІ ступеня,

Вільний від служби час Іван Семенович віддавав Музі: написав понад 50 творів, нагадуючи світові, що українська література ще існує.

У відставці великий самітник жив у Києві. Оселився у флігелі на вул. Новолізаветинській (тепер Пушкінська, 19), мав садок, невеликий ставок і пасіку. Нечуй-Левицький жив за своїми законами, багато у чому нагадуючи Канта:

- був надзвичайно пунктуальним: за його розпорядком можна було звіряти годинники; 

- щодня, у визначений час, гуляв одним і тим же маршрутом: нагору до Володимирської, потім до фунікулера й назад Хрещатиком додому;

- не виходив із дому без парасольки;

- спати лягав рівно о десятій, навіть із власного ювілею пішов спати, не дослухавши вітальних промов;

- суперечок не любив: хворів по два тижні, коли доводилося з кимось посваритися; 

- журнали складав, щоб прочитати увесь комплект наприкінці року, і потім переказувати всім старі новини з тих журналів;

- кожного дня його служниця Марія через все місто з Оболоні приносила молоко і вилікувала хазяїна;

- спиртного не вживав зовсім;

- не заводив котів, сам полював на мишей, майстерно розставляючи мишоловки.

До кінця життя І. Нечуй-Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. До останніх сил працював, щоб завершити літературні праці. Крім прози Іван Нечуй-Левицький приклав руку до перекладу Біблії. Василь Тарнавський оплатив цю роботу, редактором був Іван Пулюй. Книгу повністю переклав Панько Куліш, але після його смерті чверть рукопису загинула. Нечуй-Левицький закінчив роботу, пишучи кулішівкою.

У 1917 р. Іван Нечуй-Левицький лежав у Софійській лікарні, у так званому "шпиталі для самотніх людей", потім був притулок для шляхетних самотніх людей на Дегтярівці, де й помер без догляду 1918 року. 

Поховано письменника на Байковому кладовищі.